По «стандартній» інструкції пропонується зробити наступне:
- Створити папку для сайту
- Створити конфігураційний файл з ім’ям майбутнього домену
- Включити сайт спеціальною опцією
- Перезавантажити Apache
- Прописати наш домен у файлі hosts

Зробимо щоб процес створення піддомену зводився лише до створення папки для сайту.
Як встановлювати LAMP я розповідати не буду. Перейдемо до найцікавішого.

Налаштування vhost_alias

Включаємо модуль vhost_alias. Він то і буде головною дійовою особою.

Включаємо, якщо потрібно, mod_rewrite.

Відкриваємо файл httpd.conf (/etc/apache2/httpd.conf) і приступаємо до безпосереднього налаштування.

%-2 Означає, що хост буде обраний по передостанній частині доменного імені. Іншими словами, створивши директорію /var/www/nineit, ми зможемо звернутися до неї як nineit.ua (або nineit.com, або навіть nineit.xxx).
Можна також задати свої параметри вибору імені хоста:
%0 Повне ім’я
%1 Перша частина імені
%2 Друга частина імені
%3 Третя частина імені
%-1 Остання частина
%-2 Передостання частина
%2+ Друга і всі наступні частини
%-2+ Передостання і всі наступні частини

Рестартуем Apache.

Наш сервер вже працює. Переконатися в цьому ми можемо, створивши папку з потрібним ім’ям, наприклад test і помістивши туди index.php з яким-небудь вмістом, наприклад

Так… треба ж ще прописати наш домен в файлі /etc/hosts.

Все. Тепер можна відкривати в браузері сторінку.

Але нам не вистачає динамічності в створенні, тому продовжуємо…

Налаштування DNS-сервера

Для цього ми будемо використовувати DNS-сервер bind9.
Всі домени з суфіксом *.loc будуть дивитися на нашу локальну машину.
Встановлюємо DNS-сервер

Відкриваємо конфігураційний файл named.conf.options (/etc/bind/named.conf.options) і додаємо

Створюємо файли для доменної зони.

Вмыст db.loc (/etc/bind/db.loc)

Нарешті, відкриваємо файл named.conf.local (/etc/bind/named.conf.local) і дописуємо туди

Залишився підключитися до нашого DNS-сервера. Або через файл /etc/resolv.conf, дописавши рядок

або через стандартний менеджер мережевих з’єднань. У властивостях підключення, на вкладці «Параметри IPv4» дописати адреса 127.0.0.1 в полі «Сервери DNS».

Все! Вітаю! Ми добилися своєї мети: створюємо локальний домен виключно створенням папки.

стаття є перекладом статті з хабру.
малюнок з developer-faq.blogspot.com

У мові PHP представлені гарні можливості для роботи з порозрядним операціями. Такі операції можна зустріти в коді практично будь-якого проекту, але деколи їх використання не досягає PHP. Звичайно, можна сказати, що бітові операції в основному використовуються для низкорівневого програмування апаратури, написання драйверів, програм для мережі і т.п. Але ніхто не забороняє їх використовувати і на високому рівні. Їх використання не тільки поліпшить зовнішній вигляд коду, а й підвищить його ефективність, так як ці операції найшвидші.

Для того, щоб зрозуміти як працювати або оперувати порозрядним операціями, необхідно зрозуміти, як дані представлені в пам’яті комп’ютера. Все, незалежно від типу, дані в пам’яті зберігаються у вигляді нулів і одиниць (насправді там трохи інакше, але так це прийнято називати, тому не буду відхилятися від загальноприйнятої термінології), якими можна оперувати безпосередньо за допомогою порозрядних операцій. У PHP їх представлено аж цілих п’ять бінарних (два операнди) і одна унарна (один операнд) операція:

1. Побітове І (знак &) – встановлює тільки ті біти, які встановлені в обох операндах.
2. Побітове АБО (знак |) – встановлює тільки ті біти, які встановлені хоча б в одному з операндів.
3. Побітове виключає АБО (знак ^) – встановлює біт тільки в тому випадку, якщо в одному операнді біт встановлено, а в іншому немає.
4. побітовий зсув вліво (знак «) – зсуває всі значущі біти лівого операнда на число позицій, певний правим операндом. Фактично, кожен зсув означає помножити лівий операнд на 2.
5. побітовий зсув вправо (знак ») – зсуває всі значущі біти лівого операнда на число позицій, визначені в правому операнді.
6. Унарний оператор Заперечення (знак ~) – інвертує всі біти операнда на протилежні.

+-------+-------+-------+-------+-------+-------+
|   x   |   y   | x & y | x | y | x ^ y |  ~ x  |
+-------+-------+-------+-------+-------+-------+
|   1   |   1   |   1   |   1   |   0   |   0   |
|   1   |   0   |   0   |   1   |   1   |   0   |
|   0   |   1   |   0   |   1   |   1   |   1   |
|   0   |   0   |   0   |   0   |   0   |   1   |
+-------+-------+-------+-------+-------+-------+

Приклад: оголосимо дві константи CONST_X і CONST_Y і присвоїмо їм довільні значення, нехай CONST_X = 1234, а CONST_Y = 4321. Я не став брати великі числа, так як у них значящіх бітів більше, а більше їх тому, що на сучасних 32-ох та 64-ох бітних процесорах число типу integer може мати до 32-ух і до 64-ох значящих біт відповідно, тобто на 32-ох процесорної платформі знакова int (PHP не підтримує беззнакового цілого) величиною скажімо рівне 2090654925 має такий вигляд у двійковій системі числення 01111100 10011100 11011100 11001101.

У наведеній нижче таблиці дані всі операції, які можливі на рівні маніпуляцій з битами.

+-------------------+---------------------------------------+--------------+
|                   |               BIN                     |      HEX     |
+-------------------+---------------------------------------+--------------+
|      CONST_X      |  00000000 00000000 00000100 11010010  |  0x000010e1  |
|      CONST_Y      |  00000000 00000000 00010000 11100001  |  0x000004d2  |
+-------------------+---------------------------------------+--------------+
| CONST_X & CONST_Y |  00000000 00000000 00000000 11000000  |  0x000000c0  |
| CONST_X | CONST_Y |  00000000 00000000 00010100 11110011  |  0x000014f3  |
| CONST_X ^ CONST_Y |  00000000 00000000 00010100 00110011  |  0x00001433  |
|    CONST_X << 5   |  00000000 00000000 10011010 01000000  |  0x00009a40  |
|    CONST_Y >> 3   |  00000000 00000000 00000010 00011100  |  0x0000021c  |
|      ~ CONST_Y    |  11111111 11111111 11101111 00011110  |  0xffffef1e  |
+-------------------+---------------------------------------+--------------+

На підтвердження правильності наших результатів може допомогти скрипт, щоб переконатися, чи правильно я все підрахував.

Для унарний операції Заперечення я не став виводити значення int, так як воно стає негативним, і може все зіпсувати на цьому етапі знайомства.

header("Content-type: text/plain");
define("CONST_X", 1234);
define("CONST_Y", 4321);
// Побітовий І
define("BITWISE_AND", CONST_X & CONST_Y);
// Побітове АБО
define("BITWISE_OR", CONST_X | CONST_Y);
// Побітове Виключне АБО
define("BITWISE_XOR", CONST_X ^ CONST_Y);
// Побітовий зсув вліво
define("BITWISE_LSHIFT", CONST_X << 5);
// Побітовий зсув вправо
define("BITWISE_RSHIFT", CONST_Y >> 3);

printf("-----------------------------------------------------------\r\n");
printf(" CONST_X: H=0x%08x B=%016b I=%d \r\n",
CONST_X, CONST_X, CONST_X);
printf(" CONST_Y: H=0x%08x B=%016b I=%d \r\n",
CONST_Y, CONST_Y, CONST_Y);
printf("-----------------------------------------------------------\r\n");
printf("CONST_X & CONST_Y: H=0x%08x B=%016b I=%d \r\n",
BITWISE_AND, BITWISE_AND, BITWISE_AND);
printf("CONST_X | CONST_Y: H=0x%08x B=%016b I=%d \r\n",
BITWISE_OR, BITWISE_OR, BITWISE_OR);
printf("CONST_X ^ CONST_Y: H=0x%08x B=%016b I=%d \r\n",
BITWISE_XOR, BITWISE_XOR, BITWISE_XOR);
printf(" CONST_X << 5: H=0x%08x B=%016b I=%d \r\n",
BITWISE_LSHIFT, BITWISE_LSHIFT, BITWISE_LSHIFT);
printf(" CONST_Y >> 3: H=0x%08x B=%016b I=%d \r\n",
BITWISE_RSHIFT, BITWISE_RSHIFT, BITWISE_RSHIFT);
printf("~CONST_Y: H=0x%08x B=%032b", ~CONST_Y, ~CONST_Y);

Використання бітів в «повсякденному» життя веб додатків – Маски.

Це, звичайно, дуже глибоко філософське питання, буть чи не бути, використовувати або не використовувати… Скільки програмістів, стільки і стилів програмування. Просто хочеться сказати наступне:

• по-перше, БО різко зкорочують довжину коду;
• по-друге, їх можна використовувати де душі завгодно, вони доступні завжди, не треба писати спеціальних класів;
• по-третє, як я вже сказав, це найшвидші операції, компілятору не доведеться конвертувати значення в будь-який інший вид, щоб порівняти з чимось;
• по-четверте, (звернути особливу увагу!), це займе всього 4 байта пам’яті як для зберігання, так і для маніпуляції;
• і по-п’яте, це суттєво підвищить якість ваших програм, які не обов’язково написані на PHP.

Способи завдання масок

Існує незліченна кількість способів представити одне число через інше. Але для початку необхідно зазначити наступне, не будь-яке число може бути унікальною маскою. Для пошуку (перевірки) збігу використовується оператор побітового І, який встановлює біт тільки в тому випадку, якщо вони встановлені в обох операндах. Значить нам необхідно задати так біти, які унікальні і не «перетинаються», тобто в двійковій системі числення якщо їх порівнювати, вони не повинні мати встановлених біт в одному і тому ж розряді. Припустимо є число 0001 і число 0011 – вони перетинаються, тому що самий молодший біт встановлено в обох числах. Щоб уніфікувати всі маски, нам необхідно, щоб значущий біт був тільки один і у всіх масках займав різні розряди. У таблиці записані перші вісім масок, які унікальні і не перетинаються.

+---------------------------+
|    0000 0000 0000 0001    |
|    0000 0000 0000 0010    |
|    0000 0000 0000 0100    |
|    0000 0000 0000 1000    |
|    0000 0000 0001 0000    |
|    0000 0000 0010 0000    |
|    0000 0000 0100 0000    |
|    0000 0000 1000 0000    |
+---------------------------+

Як не важко здогадатися, кожне наступне число має встановлений біт на один розряд більше попереднього, за рахунок цього і виникає унікальність кожного числа, який претендує стати маскою. Якщо ви з легкістю можете перекладати з двійкової системи числення в десяткову, то відразу вам стане ясно, такими числами можуть бути тільки не негативні ступеня числа два.

Отдже спосіб перший, перерахування масок із збільшенням попереднього в два рази, починаючи з 0-го ступеня.
Спосіб другий, перерахування масок, кожен з яких дорівнює числу, тобто 1,2,4,8,16,32 і т.д.
Спосіб третій, використовується в основному професіоналами, в шістнадцятковому представленні, що до речі зручно. У цьому випадку процедура така: нам необхідні тільки числа 0×1, 0×2, 0×4 і 0×8, а потім ми просто нарощуємо нулі, тим самим збільшуючи розрядність значящего біта.

+------------+-------------------------------------+-------------+
|    HEX     |                BIN                   |     DEC    |
+------------+-------------------------------------+-------------+
| 0x00000001 | 00000000 00000000 00000000 00000001 |  1          |
| 0x00000002 | 00000000 00000000 00000000 00000010 |  2          |
| 0x00000004 | 00000000 00000000 00000000 00000100 |  4          |
| 0x00000008 | 00000000 00000000 00000000 00001000 |  8          |
| 0x00000010 | 00000000 00000000 00000000 00010000 |  16         |
| 0x00000020 | 00000000 00000000 00000000 00100000 |  32         |
| 0x00000040 | 00000000 00000000 00000000 01000000 |  64         |
| 0x00000080 | 00000000 00000000 00000000 10000000 |  128        |
| 0x00000100 | 00000000 00000000 00000001 00000000 |  256        |
| 0x00000200 | 00000000 00000000 00000010 00000000 |  512        |
| 0x00000400 | 00000000 00000000 00000100 00000000 |  1024       |
| 0x00000800 | 00000000 00000000 00001000 00000000 |  2048       |
| 0x00001000 | 00000000 00000000 00010000 00000000 |  4096       |
| 0x00002000 | 00000000 00000000 00100000 00000000 |  8192       |
| 0x00004000 | 00000000 00000000 01000000 00000000 |  16384      |
| 0x00008000 | 00000000 00000000 10000000 00000000 |  32768      |
| 0x00010000 | 00000000 00000001 00000000 00000000 |  65536      |
| 0x00020000 | 00000000 00000010 00000000 00000000 |  131072     |
| 0x00040000 | 00000000 00000100 00000000 00000000 |  262144     |
| 0x00080000 | 00000000 00001000 00000000 00000000 |  524288     |
| 0x00100000 | 00000000 00010000 00000000 00000000 |  1048576    |
| 0x00200000 | 00000000 00100000 00000000 00000000 |  2097152    |
| 0x00400000 | 00000000 01000000 00000000 00000000 |  4194304    |
| 0x00800000 | 00000000 10000000 00000000 00000000 |  8388608    |
| 0x01000000 | 00000001 00000000 00000000 00000000 |  16777216   |
| 0x02000000 | 00000010 00000000 00000000 00000000 |  33554432   |
| 0x04000000 | 00000100 00000000 00000000 00000000 |  67108864   |
| 0x08000000 | 00001000 00000000 00000000 00000000 |  134217728  |
| 0x10000000 | 00010000 00000000 00000000 00000000 |  268435456  |
| 0x20000000 | 00100000 00000000 00000000 00000000 |  536870912  |
| 0x40000000 | 01000000 00000000 00000000 00000000 |  1073741824 |
+------------+-------------------------------------+-------------+

Як видно з таблиці, в нашому розпорядженні є 31 повноцінна маска, причому унікальна, які не перетинаються між собою.

І ще один спосіб, ним користуюся я, тому що з його допомогою я ніколи не вилажу за межі можливого. Використовується оператор побітового зсуву вліво починаючи з одиниці, і коли зсув досягає трідцаці, то все – приїхали.

define("MASK_ACTION", 0x1);
define("MASK_POSTS", 0x1 <<1);
define("MASK_READ", 0x1 <<2);
define("MASK_COMMENT", 0x1 <<3);
//...
define("MASK_HELLO", 0x1 <<30);

Приклад використання масок.

Припустимо від нашого Веб додатку потрібно щоб користувачеві були або не були надані певні привілеї на певні дії. Припустимо є сторінка, на якій розміщений певний текст, який:

• можна чи не можна читати,
• можна чи не можна відправляти коментарі,
• можна чи не можна видаляти коментарі.

Припустимо, ці привілеї можуть бути застосовані до модератора форуму. Отже, спробуйте пограти з операторами побітового АБО і подивіться, як буде в цьому випадку вести себе додаток, обмеживши певні частини програми до відповідного if, можна з легкістю керувати доступом до певних частин вашої програми.

// Оголошення привілеїв для модератора форуму
define("CAN_WRITE", 1);
define("CAN_MODERATE", 1 <<1);
define("CAN_DELETE", 1 <<2);

//Ініціалізація агрумент привілеїв модератора
$user_perms = 0x0;
/**
 * Дані привілеї можуть з легкістю зберігатися в БД
 * При цьому займаючи всього 4 байта пам'яті
 */
$user_perms | = CAN_MODERATE;
$user_perms | = CAN_WRITE;
$user_perms | = CAN_DELETE;
print ("Привелегии користувача:\r\n");
if($user_perms & CAN_MODERATE)
echo "Може модерувати \r\n";
if (~$user_perms & CAN_MODERATE)
echo "Не може модерувати\r\n";
if($user_perms & CAN_WRITE)
echo "Може писати\r\n";
if (~$user_perms & CAN_WRITE)
echo "Не може писати \r\n";
if ($user_perms & CAN_DELETE)
echo "Може видаляти\r\n";
if (~$user_perms & CAN_DELETE)
echo "Не може видаляти\r\n";

Як видно з цього прикладу, необхідно і достатньо, просто порівняти наш аргумент з маскою, якщо в аргументі даний біт встановлений, то це поверне 1, інакше 0. Якщо знадобитися перевірити відсутність даного біта в аргументі, то з маскою необхідно буде перевірити інвертований аргумент. Це я зробив навмисно, тому що в багатьох випадках потрібно перевірити відсутність біта.

Від граблів ніхто не застрахований – маленьке попередження.

Під час першого тестування, коли я почав застосовувати привілеї на базі бітів, я зіткнувся з невеликою проблемою, суть полягає в наступному, PHP не має жорсткої системи типів даних, у зв’язку з цим, якщо привілеї користувача зберігаються в БД чи у файлі, незабудьте нахабно привести його тип до integer … можуть виникнути проблеми.

Матеріал перевірявся і тестувався на 32-ох бітній платформі.

переклад цієї статті

Для тих хто не знає в принцепі що таке cookie, але дуже хоче дізнатися – раджу почитати віку.

Google Analitics користується в основному чотирьма куками: __utma, __utmb, __utmc, __utmz (зрідка зустрічаються __utmv і __utmx).

Розберемо кожен окремо на прикладі.

__utma

Це основні користувальницькі cookie, що унікально ідентифікують відвідувача сайту і містять багато корисної інформації про нього.

Термін життя у цих cookies два роки (звісно якщо користувач їх не почистить), тому можна отримувати інформацію за досить великий період часу.

Формат: XXXX.DDDD.FFFF.PPPP.CCCC.N

Приклад: 17208358.1197282248.1280317130.1280317130.1280317130.1

Значення:

• XXXX – hash домену.
• DDDD – унікальний ID користувача в системі Google Analytics.
• FFFF – дата першого відвідування користувачем сайту в Unix форматі.
• PPPP – дата попереднього відвідування користувачем сайту в Unix форматі.
• CCCC – час початку поточного відвідування (початок сесії) у Unix форматі.
• N – кількість відвідувань сайту даними користувачем.

__utmb

Ці кукі несуть у собі інформацію про поточну сесії користувача.

Термін життя – 30 хвилин після завантаження останньої переглянутих сторінок.

Формат: XXXX.P.10.CCCC

Приклад: 17208358.1.10.1280317130

Значення:

• XXXX – hash домену.
• P – кількість сторінок, переглянутих користувачам протягом поточної сесії.
• 10 – однаковий на всіх сайтах параметр, не змінюються з плином часу (магічне число Google =)).
• CCCC – час початку поточного відвідування (початок сесії) у Unix форматі (аналогічно CCCC параметру _utma).

__utmc

Ці кукі містять у собі тільки hash домену.

Термін життя – поточна сесія.

Формат: XXXX

Приклад: 17208358

__utmz

Найцікавіші з усіх – вони розказують як користувач опинився на сайті: звідки прийшов (якщо він скористався посиланням з іншого ресурсу) і за якими ключовими словами він шукав ваш сайт (якщо прийшов з пошуковика).

Термін життя – 6 місяців, оновлюються при завантаженні чергової сторінки сайту.

Формат: XXXX.TTTT.VSutmcsr (source) | utmccn (campaign) | utmcmd (medium) | utmctr (keyword)

Приклад:17208358.1280317130.1.4.utmcsr=google|utmccn=(organic)|utmcmd=organic|utmctr=linux software raid

Значення:

• XXXX – hash домену.
• V – кількість відвідувань користувачем сайту, за посиланнями з інших ресурсів.
• S – кількість різних ресурсів, з яких користувач потрапляв на сайт.
• utmcsr – ресурс-пошуковик, з якого користувач потрапив на сайт.
• utmccn – містить інформацію про компанію з AdWords (або значення utm_campaign в запиті) або ж повідомляє, що користувач потрапив до вас за допомогою organic search.
• utmcmd – містить назву компанії (або значення utm_medium в запиті) або повідомляє про organic search.
• utmctr – ключові слова, за якими вівся пошук.

Як бачимо, ці кукі містять дуже багато корисної і цікавої інформації.

Додатково про Google Analytics Cookies можна почитати в офіційній документації.

Як ми пам’ятаємо, зовсім недавно вийшов Safari 5. Однією з цікавих особливостей нової версії браузера виявилася так звана «читалка» – Safari Reader. Даний модуль дозволяє виділити на сторінці основний текст і відобразити його в зручному вигляді без зайвих елементів сайту і реклами. Погодьтеся, досить зручно читати, коли тобі нічого не заважає. До плюсів модуля також варто віднести і можливість мінімального, але потрібноого налаштування розміру шрифту (скролл сайту збільшить все і не завжди добре). З мінусів – працює тільки в Safari.

Багатьох людей і мене в тому чилі не влаштувало те, що всі плагіни і розширення потрібно встановлювати в браузер (крім Safari зрозуміло, ось наприклад для Googole Chome). А якщо запропонувати користувачу теж саме, але тільки засобами самого сайту?

Reader – це звичайний плагін для популярної бібліотеки jQuery. Особливістю плагіна, як і будь-яких інших, є легкість підключення до сайту і просте налаштування плагіна під свої потреби. До того ж він більш гнучкий, ніж Safari Reader або плагіни для інших браузерів, так як є можливість задавати параметри відображення. Це дозволяє оформити вікно «рідера» у стилі сайту. З опціями за замовчуванням він виглядає майже так само, як і Safari Reader.

Важливо

Для правильної роботи вміст сторінки, яку передбачається виводити за допомогою плагіна, слід помістити в блочний елемент. Важливою умовою є наявність всередині заголовка H1, саме до нього чіпляється кнопка активації режиму читання.

Для більш гнучкого налаштовування в самому плагіні у функції analysis можна вказати правила для фільтрації контента. Правила задаються у вигляді регулярних виразів.

Підтримує

Тестувалося на FF 3.6.6, Opera 10.60, Safari 5, IE 7,8. Не підтримується робота з IE 6. У всіх інших випадках можливі невеликі проблеми.

Як використовувати

Думаю, розповідати, як підключати скрипти до сторінок не має сенсу, але все-таки наведу приклад.

Найпростіший приклад ініціалізації плагіна:

Ініціалізація з опціями:

Описи параметрів:

shadow

Набір опцій задає налаштування для тіні. Покищо доступна тільки одне можливе налаштування для тіні.

opacity

Визначає ступінь прозорості для фону.

window

Набір опцій, які задають параметри для вікна, в якому буде відображатися текст статті.

width

Задає ширину вікна.

color

Задає колір тексту всередині вікна.

fontFamily

Вказує шрифт для відображення тексту.

fontSize

Вказує розмір шрифта для вікна.

button

Набір опцій, який задає налаштування для кнопки, що формується поруч із заголовком статті.

background

Задає колір фону кнопки.

color

Задає колір тексту усередині кнопки.

text

Вказує який текст виводити на кнопці.

padding

Вказує внутрішні відступи.

margin

Вказує зовнішні відступи.

fontSize

Вказує розмір шрифта для кнопки.

fontFamily

Вказує сімейство шрифтів для кнопки.

fontWeight

Задає напівжирний шрифт тексту на кнопці.

Посилання:

Сторінка проекту
Демонстрація
Завантажити в zip

За бажанням автора – додаю лінка на першоджерело http://klimchuk.com/blog/reader-jquery-chitaem-s-udovolstviem, не звалаючи на лінки на проект

Продовжило тему автоматизації розгрібання завалів свої файлів в Linux системах (погодьтеся, що гарно зруповані файли і набагато простіше шукати і працювати з ними ).

Я вже писав про автоматизацію відсортування фоток, а у цьому пості я розкажу як можна привести в нормальний вигляд свою колекцію музики, автоматично заповнивши атрибути (теги) пісень, такі як артист, альбом, пісня, рік випуску альбома…

Для автоматично заповнення атрибутів пісень викристаємо програмку MusicBrainz Picard від проекту MusicBrainz.

Встановимо її (я наведу приклад для системи ubuntu linux, для інших лінукс систем можна знати мануали тут, а для інших операційних систем можна знайти на їх сайті тут):

А тепер про сам елементарний процес атоматичного заповнення атрибутів(тегів) пісень:

• запускаємо MusicBrainz Picard (Applications -> Sound & Video -> MusicBrainz Picard);
• вибираємо пачку папок з музикою, яку ви хочете привести в порядок;
• нажимаємо кнопку для пошуку атибутів;
• чекаємо поки програма знайде та заповнить атрибути;
• зберігаємо файли;
• радіємо =).

от і все, що треба. У них є дуже велика база пісень, виконавців та альбомів, але для не дуже відомих виконавців нажаль доведеться заповнити самостійно, наприклад за допомогою EasyTAG.

Коли заповните – на забуть допомогти іншим людям і засабмітивши на MusicBrainz теги .

Основні цілі використання надлишкових масивів недорогих дисків (RAID) це поліпшення продуктивності дискової підсистеми даних і забезпечення надмірності даних.
RAID може реалізувати або за допомогою програмного забезпечення операційної системи, або він може бути реалізована за допомогою спеціального RAID контролера диска, без необхідності налаштування операційної системи взагалі. У цій статті я спробую пояснити, як налаштувати програмний RAID на Ubuntu.

Навіщо рейд вдома?

Для домашнього використання RAID-масиви в принципі не потрібні, але якщо ви хочете підстрахуватися, що б не втратити ваші важливі дані (наприклад фотографії – момент не повториш, чи ваші документи – багаторічну працю, тощо) разом з жорстким диском – то софтвий RAID-масив найкращий вихід (співвідношення ціна-якість). Також можна використати RAID для пришвидшення роботи комп’ютера. Якщо ви надумали реалізувати софтовий рейд, чи просто ознайомитися з цією ідеєю – тоді продовжимо!

Типи RAID масивів

Будь то софтовий, чи хардварний RAID масив, його можна налаштувати в різних режимах. Розглянемо найпопулярніші:

Лінійний режим RAID

У лінійному RAID, контролер RAID сприймає RAID-масив у вигляді ланцюжка дисків. Дані записуються на наступний пристрій в ланцюзі тільки після того як попередній буде заповнений.
Мета лінійних RAID полягає в розміщенні великої файлові системи на декількох пристроях, без будь-якої надлишковості.
Збій у роботі жорсткого диска приведе до пошкодження даних.

RAID 0

У RAID 0, RAID контролер намагається рівномірно розподіляти дані по всіх дисках в RAID-масиві.
Уявіть що диск це тарілка, данні – це торт. У вас є 4-торти: шоколадний, ванільний, вишневий, полуничний і 4 тарілки. Процес ініціалізації RAID 0, ділить торти і продає скибочки на всі тарілки. RAID 0 драйвер зробить так що операційна система буде вважати, що торти цілі та розміщені на одній великій тарілці. Наприклад, 4 жорстких диска ємкістю по 9GB налаштованих в RAID 0-масив для операційної системи – це буде один диск на 36 ГБ.
Як і лінійний RAID, RAID 0, призначений для розміщення великих файлових систем на декількох пристроях без будь-якої надлишковості. Перевага RAID 0, швидкості доступу до даних. Файл, який розміщений на чотирьох дисках можна читати в чотири рази швидше. Також RAID 0 часто називають смугою.
RAID 0 може містити диски нерівних розмірів. Коли закінчується вільне місце на маленьких дисках, рейд продовжує чергування, використовуючи вільне місце на інших дисках (більших). Коли це відбувається, швидкість доступу до даних нижче в цій частині даних, так як загальна кількість доступних дисків RAID знижується. З цієї причини, RAID 0 найкраще використовувати з дисками однакового розміру.

RAID 1

У RAID 1, дані клонуються на диску в двох примірниках. Тому цей тип RAID часто називають дзеркальним. Кажуть: «два народи і та одна історія» – якщо один забуває деякі деталі, ви можете попросити інший щоб нагадали вам.
Коли один з дисків в наборі RAID виходить з ладу, інший продовжує функціонувати і після заміни пошкодженого диску, дані автоматично копіюються на новий. RAID 1 також надає можливість використання гарячого резервування даннх, які будуть автоматично дублюватися в разі відмови диска в RAID масиві.
RAID 1 породжує надмірність даних, без переваги швидкості, як в RAID 0. Недолік програмних RAID 1 є те що, доводиться посилати данні на запис двічі: на 2 диски, що породжує додаткове навантаження на систему. А от у випадку хард-варного RAID 1 – данні надсилаються на дисковий контролер тільки один раз, а вже дисковий контролер дублює данні. Саме тому хардварний рейд масив є рекомендований при реалізації RAID-1.
Обмеження RAID 1 в тому, що загальний розмір RAID у гігабайтах – розмір найменшого диску в RAID-масиві. На відміну від RAID 0, додатковий простір на великих пристрій не використовується.

Ілюстрація процес розподілу даних в RAID 0 і RAID 1

RAID 4

RAID 4 працює як RAID 0, але вставляється спеціальна комірка корекції помилок парності на додатковому диску виділеному під ці потреби.
RAID 4 вимагає принаймні 3-ох дисків в RAID масиві і може пережити втрату одного диску. Коли це відбудеться, дані в ньому може бути відтворено на льоту – за допомогою інформації про парності диск RAID масиву. А після заміни зіпсованого диску, він буде заповнений втраченими даними.
RAID 4 поєднує в собі високу швидкість RAID 0 і надмірність даних RAID 1. Його основний недолік в тому, що дані данні не можна записати паралельно, оскільки для зберігання парності даних використовується інший диск. Парності можуть бути вузьким місцем. З цієї причини, RAID 4 не використовується дуже часто.

RAID 5

RAID 5 – це поліпшений RAID 4, за допомогою чергування паритету даними між всіма дисками в наборі RAID. Це дозволяє уникнути вузьких місць паритету диска, зберігаючи при цьому багато особливостей, таких як швидкість RAID 0 і надмірності RAID 1. Як RAID 4, RAID 5 може пережити втрату одного жорсткого диску.
Для RAID 5 потрібно не менше 3 дисків або розділів.

Ілюстрація процес розподілу даних в RAID 5

Перед тим як почати

Спеціально вбудований апаратний RAID контролер дисків доступний як для IDE і SCSI дисків. Як правило, вони мають свій власний BIOS, так що ви можете налаштувати їх відразу ж після вашої системи Power On Self Test (POST). Апаратні RAID є повністю прозорими для операційної системи; залізо робить всю роботу.
Якщо апаратного RAID немає, то ви повинні знати про основні принципи, щоб дотримуватися їх при створенні програмного RAID.

IDE диски

Щоб скоротити витрати, багато малих бізнес-систем, ймовірно, використовують IDE диски, але вони мають деякі обмеження:

• Загальна довжина кабелю IDE може бути тільки кілька футів в довжину, яких як правило вистачає в межах IDE дисків для невеликих домашніх системних блоків.
• IDE диски не «гарячої» заміни. Ви не можете замінити їх, поки ваша система працює.
• Тільки два пристрої можна підключити на контролер.
• Робота шини IDE може розділятися за наявності другого пристрою на кабелі.
• Відмова одного диска на шині IDE часто призводить до неправильної роботи другого пристрою. Це може бути смертельним, якщо у вас є два IDE диска одного і того ж RAID-масиву прикріплені до одного кабелю.

З цих причин рекомендують використовувати тільки один диск IDE при використанні RAID, особливо в корпоративному середовищі. В домашніх умовах програмний IDE-RAID може бути адекватним.

Serial ATA диски

Serial ATA диски швидко замінили IDE, або Ultra ATA диски, оскільки мають ряд переваг:

• Кабель диска для даних може бути до одного метра в довжину, в порівнянні з 18 дюйми IDE.
• Serial ATA має кращу обробку помилок, ніж IDE.
• Існує тільки один диск на один кабель, що дозволяє «гарячу» заміну, або можливість заміни компонентів, і це при працюючій операційній системі, на переймаючись про вплив на інші пристрої на кабелі для передачі даних.
• Також немає перемичок для установки на Serial ATA диску, щоб зробити його master або slave, що робить їх простими в налаштуванні.
• IDE накопичувачі мають швидкість передачі даних: 133Mbytes/с, в той час як Serial ATA специфікація починається з 150 Мбайт/с, і до 600+ Мбайт/с.

Якщо ви не можете дозволити собі більш дорогий і швидкий SCSI диск, Serial ATA – є кращим пристроєм для програмного і апаратного RAID.

SCSI диски

SCSI жорсткі диски мають ряд особливостей, які роблять їх більш привабливими для використання в RAID ніж будь-які IDE або Serial ATA диски.

• SCSI контролери більш терпимі до дискових помилок. Відмова одного диска має менше шансів зірвати роботу інших диски на шині.
• SCSI кабелі можуть бути до 25 метрів, що робить їх придатними для використання в дата-центрах.
• Набагато більше, ніж два пристрої можуть бути підключені до кабелю шини SCSI. На ньому можуть розміститися 7 (для single-ended SCSI) або 15 (для всіх інших типів SCSI) пристроїв.
• Деякі моделі пристроїв SCSI мають підтримку «гарячої заміни», що дозволяє вам замінити їх під час роботи системи.
• SCSI на даний час підтримує швидкість передачі даних до 640 Мбайт/с, що робить їх вельми бажаним для установок, де швидкий доступ до даних є обов’язковою умовою.

SCSI диски, як правило, дорожче, ніж диски IDE, що може зробити їх менш привабливими для домашнього використання.

Резервне копіювання системи в першу чергу

Програмний RAID створює еквівалент одного віртуального RAID диску, що складається з усіх розділів реальних дисків. Ви повинні форматнути новий RAID пристрій, що б ваша Linux система могла зберігати файли на ньому. Форматування видалить всі данні що були на дисках, тому краще всього зробити резервну копію даних які знаходять на цих розділах та на інших розділах на диску, на якому необхідно реалізувати RAID. Помилка може видалити, чи зіпсувати дані.

Конфігурація RAID в Single User Mode

Оскільки ви будете модифікувати дискову структуру вашої системи, ви повинні звернути увагу на те, що б ви єдинй користувалися системо – в single-user режимі і бажано з консолі. Це гарантує, що більшість програм та мережевих дій виключені, і що інші користувачі не можуть отримати доступ до системи, що знижує ризик пошкодження даних під час налаштування.

Коли закінчите, вийдіть і ваша система буде завантажуватися у дефолтовому режимі, який передбачено в файлі /etc/inittab.

Конфігурація софтового RAID-масиву

Налаштування RAID під Linux вимагає ряду кроків, яких необхідно ретельно дотримуватися. У статті ми будемо налаштування RAID 1 з використанням системи з двома дисками. Розділи, які будуть використовуватися наступні:

Зважайте на те що вивід команд може відрізнятися від ваших .

RAID розділи

Спочатку ви маєте виділити розділи в залежності від питу RAID-масиву, який в будете реалізовувати. В нашому прикладі ми будемо робити RAID-1, тому нам необхідно два однакових розділи за обємом на різних дисках.

Визначення доступних розділів

Для початку використаємо команду fdisk -l для перегляду всіх змонтованих та не змонтованих розділів доступних у вашій системі. Ви також можете використати команду df -k, яка покаже тільки змонтовані файлові системи.
Ці дві команди повинні допомогти вам з легкістю визначити розділи, які ви хочете використовувати. Ось приклад виводу цих команд:

Відмонтуйте розділи

Ви маєте переконатися що розділи відмонтовані, перед створенням RAID-масиву.

Підготовка розділів за допомогою FDISK

Вам необхідно змінити тип кожного розділу в RAID-масиві на FD (Linux raid autodetect), ви це можете зробити за допомогою утиліти fdisk. Ось приклад для /dev/hde1:

Звернемося до допомоги FDISK

Використаємо команду m, для отримання допомоги:

Визначимо ID типу

Розділ /dev/hde1 перший на диску /dev/hde. Змінимо його тип, за допомогою команди t визначивши номер розділу і код типу. Ви також можете використати команду L, що б отримати повний список ID питиів, якщо ви призабули. В моєму випадку тип для RAID-масиву це fd, він може відрізнятися в залежності від версії Linux.

Переконаймося, що відбулися зміни

Використаємо команду р, що б отримати нову таблицю розділів:

Збережемо зміни

Використаємо команду w для збереження змін на диск /dev/hde:

Помилки, як наведено вище, будуть з’являтися, якщо на диску містяться змонтовані розділи.

Повторимо ці зміни для іншого розділу

Для стислості, я не буду показувати аналогічні дії ля іншого розділу (або ж розділів, в залежності від вибраного типу RAID-масиву). Нам просто необхідно пам’ятати які зміни треба зробити для іншого розділу. Все по аналогії .

Підготовка RAID-масиву

Тепер, коли розділи підготовлені, ми повинні об’єднати їх в новий RAID розділ, який ми потім будемо форматувати і монтувати. Ось як це робиться.

Створення RAID-масиву

Ви використаємо команду mdadm з –create опцією, що б створити RAID-масив. В нашому прикладі ми використаємо –level опцію, яка відповідає RAID 1 і --raid-devices опцію для визначення кількості розділів в масиві.

Перевіримо, чи РЕЙД коректно ініціалізувався

/proc/mdstat файл містить інформацію про RAID пристрої. Перевірте,чи ініціалізація звершена.

Зверніть увагу, що новий RAID пристрій називається /dev/md0. Ця інформація буде потрібна для наступного кроку.

Форматуємо новий RAID-пристрій

Ваш новий RAID-розділ зараз буде відфорфматовано. mkfs.ext3 це зробить (або виконайте форматування в іншу файлову систему за бажанням).

Створимо файл конфігурації mdadm.conf

Ваша операційна система не запам’ятовує автоматично всі компоненти вашого RAID масиву. Ця інформація зберігається у файлі mdadm.conf.
Тут ми експортуємо вивід на екран в файл, щоб створити файл конфігурації.

Створимо точку монтування для RAID-масива

Наступний крок створить точку монтування для /dev/md0. В нашому випадку створимо її під назвою /mnt/raid

Відредагуємо файл /etc/fstab

/etc/fstab – файл який містить список всіх розділів, які неодхідно змонтувати при завантаженні системи. Додамо рядок для RAID масиву – /dev/md0 пристрій.

Не використовуйте назви розділів в файлі /etc/fstab для RAID пристроїв; тільки реальну назву, таку як /dev/md0. В старих версіях Linux, скріпт /etc/rc.d/rc.sysinit перевіряв файл /etc/fstab на наявність розділів, які використовуються в RAID масиві, тепер використовується файл конфігурації /etc/raidtab. Скріпт не автоматично стартує драйвер для RAID-масиву, якщо він не знайшов сторіку. Монтування пристроїв відбувається пізніше за завантаження, тому монтування RAID-пристрою, якщо не було завантажено драйвер може пошкодити данні.

Якщо ви не знайомі з файлом /etc/fstab використайте команду man fstab щоб отримати докладні пояснення кожного стовпця що він містить.
/dev/hde1, /dev/hdf2 розділи замінені одним /dev/md0 розділом. Тому вам не потрібно що б старі розділи були змонтовані. Переконайтеся, що всі посилання на них у цьому файлі закоментовані з # на початку рядка або повністю вилучені.

Монтуємо новий RAID розділ

Використайте команду mount для монтування RAID-масиву. Ви можете вибрати один з методів:

• Флаг -a команди mount в Linux, що б змонтувати всі пристрої з файлу /etc/fstab, ті які монтуються автоматично, чи не були змонтовані ще.
  [root@nine-blog tmp]# mount -a
• Ви також можете змонтувати пристрій окремо
  [root@nine-blog tmp]# mount /dev/md0 /mnt/raid

Перевіряємо статус нового RAID-пристрою

Файл /proc/mdstat містить поточний статус всіх пристроїв.

Висновок

Linux software RAID забезпечує надмірність та швидкість для розділів та дисків, але він менш стабільний та швидкий ні апаратний RAID, який забезпечеється апаратним RAID контролером дисків.
Конфігурація апаратного RAID, як правило, здійснюється за допомогою системи BIOS, коли комп’ютер завантажується, і потрібно налаштовувати тільки один раз, це абсолютно прозоро для Linux. На відміну від програмного RAID, апаратний RAID вимагає, що б цілі диски були виділені і в поєднанні з тим фактом, що він зазвичай вимагає більш швидких жорстких дисків SCSI і додаткової картки контролера а це, як правило, дорого.
Памє’тайте ці факти і прийміть їх до уваги що б прийняти правильне рішення для задоволення вашої потреби та дослідіть детальніше ці питання перед тим як продовжити. Зважування вартості в порівнянні з надійністю завжди важкий вибір для системах адміністраторів .

Вже дуже довго в мої паці з фотоками у мене твориться безлад (як завжди скидаєш фотки на комп перед тим як кудись бігти і не вистачає часу на сортування, залишаєш сортування «на потім», або «коли зявиться трішки більше часу», …). Мене це достало і я вирішив написати скріпт для автоматичного сортування. Почитав, почитав, почав щось пробувати писати….і згадав що не варто винаходити велосипед заново і почав гуглити вже готові реалізації.
Знайшов exiftool, який вміє працювати з EXIF інформацією.

Загалом, завантажив ExifTool, розпакував. Виявилося, що написано на Перл. Спробував запустити, але отримав помилку про відсутньої Image/ExifTool. Поставив цей модуль:

Запустив одну команду…і 70GB фоток були автоматично відсортовані по папках. Все геніальне просто!
А ось і ця команда:

Також нарив командочку для переіменування назв фоток (часто багато фоток з однаковими назвами, чи з одної події….і хотіло б їх якось фідсортувати за хронологією автоматично):

Обережно! Команди у цьому вигляді не скопіюють фотки, а перенесуть!

При встановленні mc у мене по замовчуванню для редагування файлів відкривався текстовий редоктор nano.

Nano, звісно доволі зручний та привабливий текстовий редактор, але чомусь мені більш до вподоби mcedit (до vimа я ще не доріс – треба прокачати скіл юніквейності =) ).

Отже для того що б по замовчуванню відкривався mcedit треба всього лише відкрити налаштування Midnight Commander

і поправити одне налаштування:

або ж зайти в налаштування з графічного інтерфейсу:

і там вже вибрати вбудований текстовий редактор для редагування текстів.

За замовчуванням стільничне середовище Ubuntu – це Gnome. Проте іноді користувачі Ubuntu хочуть спробувати і KDE. Якщо ви не знаєте відмінностей між ними, можете почитати про них тут KDE та GNOME.

Увага: якщо встановити KDE та Gnome разом, ваше меню програм перетвориться на мішанину з програм KDE та програм Gnome. Можливі також деякі косметичні проблеми (зовнішній вигляд KDE Qt замінюватиме частину тем Gnome, або прихований файл на робочому столі, що з’являтиметься в Gnome одразу після виходу з KDE).

Хоч в цій статті і приведено рекомендації з встановлення KDE в Ubuntu, той же принцип застосовується для встановлення Gnome в Kubuntu чи XFCE для Kubuntu або Ubuntu. Фактично ви встановлюєте середовище робочого столу, вийшовши з системи ви можете вибрати візуальне середовище для наступного логіну.

Запустіть System > Administration > Synaptic Package Manager

Введіть пароль по запиту системи.

Здійсніть пошук “kubuntu” і потім жаміть правою клавішою на пакеті “kubuntu-desktop” і позначте його для встановлення.

У вікні з пакетами для встановлення нажміть “Mark” для того що б завантажити та встановити всі необхідні пакунки.

Нажміть “Apply” і ви отримаєте ще один запит на підтвердження в меншому діалоговому вікні, де вас спитають, чи ви дійсно хочете застосувати ці зміни. Якщо хочете переглянути деталі (список пакунків для встановлення) – то нажміть на маленький “трикутничок”. Для продовження встановлення – нажміть “Apply“.

Зачекайте поки викачаються всі необхідні пакунки.

У процесі встановлення потрібно буде обрати менеджер реєстрації в системі (GDM або KDM). Якщо ви вважаєте, що будете використовувати Gnome частіше, залиште GDM менеджером за замовчуванням. Якщо ви думаєте, ви будете використовувати KDE частіше – виберіть KDM.

Після здійснення вибору нажміть “Forward“.

Зачекайте доки завершеться процес інсталяції та вийдіть з Synaptic.

Розлогіньтеся з Gnome.

На сторінці логіну в систему зайдіть в “Options” і виберіть “Select Session“. В списку виберіть “KDE” та нажміть “Change Session“.

Залогіньтесь за допомогою вашого логіну та паролю. GDM запистає вас, чи ви бажаєть змінити сесію тільки на один раз, чи ви постійно будете виристовувати ці налаштування. Якщо ви використовуєте KDM, то ви просто логінитися та ці налаштування зберігаються, як налаштування “по замовчуванню”, до того часу поки ви не вирішете змінити на інші.

І на решті ви в KDE. Якщо ви надумаєте переключитися назад в Gnome – то розлогіньтеся та змінить тип сесії.

Замовчуванням робочий стіл Kubuntu – середовищя KDE. Іноді люди, що використовують Kubuntu хочуть спробувати Gnome поряд з KDE. Якщо ви не знаєте відмінностей між ними, можете читати це тут KDE та GNOME.

Увага: встановивши KDE та Gnome разом ви будете мати перемішане меню програм: всі програми KDE та Gnome одночасно. Ви також можете зіткнутися з деякими іншими косметичними проблемами (KDE Qt бере на себе частину ваших Gnome тим, або може приховати файл на робочому столі, це може проявитися в GNOME після того, як ви тільки вийшли з KDE).

Навіть якщо ця стаття про встановлення Gnome в Kubuntu, той же принцип застосовується для встановлення KDE в Ubuntu чи XFCE для Kubuntu або Ubuntu. Фактично ви встановите середовище робочого столу, вийшовши з системи ви можете вибрати візуальне середовище для наступного логіну.

І так приступимо до встановлення. Натисніть KMenu, вибріть “System“, а потім запустіть Konsoleо у вікні терміналу.

Термінал майже завжди працює (на відміну від KPackageKit Gnome, що інколи не працює через “загадкові” багі), так що я надаю перевагу терміналу. Не хвилюйтеся. Ви можете копіювати і вставляти команди за допомогою миші. Вам не потрібно вводити нічого.

Вам буде наведений довгий список програмних пакетів для установки та потім система попросить підтвердити ваші дії. Перш ніж ви підтвердите, подумайте, чи ви в майбутньому буде використовути Gnome. Якщо ні – то скопіюйте (можете за допомогою миші) весь список пакетів і скопіюйте їх в окремий текстовий файл. Ви можете потім видалити Гном, то для цього необзідно ввести sudo apt-get remove, потім вставити у термінал список пакетів призначенийх для GNOME і повернутися до улюбленої Kubuntu.

Якщо ви дуже хочете зберегти Gnome, ви можете не копіювати список пакетів.

У будь-якому випадку, коли ви готові почати встановлення наберіть “Y”, щоб підтвердити встановелння.

Зачекайте поки усі пакнти завантажаться. Розрахунки часу завантаження можуть буть не вірними, тобто якщо вам система каже що залитищось близько трьох годин, чи пару хвилин і у вас dial-up, або мєга щвидкий ітен – то разрахунки можуть бути не точними.

Під час процесу встановлення, ви повинні будете вибрати графічну оболочку для менеджера ввода логіна за замовчуванням (GDM або KDM) (базова сторінка логіну юзера). Якщо ви вважаєте що будете використовувати Gnome частіше робіть GDM за замовчуванням. Якщо ви думаєте, ви будете використовувати KDE частіше – залишайте KDM, як за замовчуванням.

Значення за замовчуванням завжди можна змінити пізніше, змінивши

файл. Для EDM, файл буде

: для GDM, файл

Надрукуйте

в терміналі.